ТИПИ АДАПТИВНИХ (ОРГАНІЧНИХ) ОРГАНІЗАЦІЙНИХ СТРУКТУР, ЇХ ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ

Структури називаються адаптивними, оскільки їх можна швидко модифікувати відповідно до змін навколишнього середовища і потребами самої організації. Ще одна назва цих більш гнучких систем — органічні структури. Воно пов'язано з їхніми можливостями адаптуватися до змін у навколишньому середовищі подібно тому, як це роблять живі організми. Органічні або адаптивні структури — це не просто якась варіація бюрократії. Органічна структура будується на цілях, що радикально відрізняються від тих, що лежать в основі бюрократії.

Органічні типи організаційних структур не можна в будь-якій ситуації Існує три типи адаптивних структур: проектний, матричний і конгломератний.

Проектні організаційні структури управління – це тимчасові структури, які створюються для розв'язання конкретного завдання (наприклад, модернізація виробництва, освоєння нових виробів або технологій тощо). Найчастіше вони концентрують зусилля на одному завданні. Зміст її полягає в тому, щоб зібрати в одну команду найбільш кваліфікованих співробітників організації для здійснення складного проекту у встановлені терміни з заданим рівнем якості, не виходячи за межі встановленого кошторису. Коли проект завершений, команда розпускається. Її члени переходять у новий проект, повертаються до постійної роботи у своєму «рідному» відділі або ідуть із цієї організації.

До переваг проектної організаційної структури слід віднести її велику гнучкість; націленість на окремі завдання.

Недоліками такої організаційної структури є те, що за наявності великої кількості проектів має місце розпорошення ресурсів та суттєво ускладнюється підтримання виробничого та науково-технічного потенціалу організації як єдиного цілого; створення умов для зростання витрат, необхідність залучення зовнішніх спеціалістів.

У матричній структурі управління організацією члени проектної групи підпорядковані як керівнику проекту, так і керівникам тих функціональних відділів, де вони працюють постійно. Таким чином, установлюється поділ прав менеджерів, що здійснюють управління підрозділами, і менеджерів, що керують виконанням проекту, і найважливішою задачею вищого керівного складу компанії в цих умовах стає підтримка балансу між двома організаційними альтернативами. Вона дає можливість зменшити витрати на проектні роботи, оскільки використовується чинна робоча сила, наявна техніка, приміщення, транспортні засоби тощо.

Матричну структуру використовують також для управління новими видами або підвидами діяльності, новими проектами тощо. Наприклад, для освоєння технології надання нової послуги доцільно створити матричну структуру, учасники якої відповідатимуть за усі етапи - від проектування до реалізації.



Рис. 7.6. Матрична організаційна структура

До переваг матричної організаційної структури управління належать: 1) органічне поєднання цільової орієнтації на досягнення кінцевих результатів із збереженням чітко виокресленого функціонального, територіального, часового розрізів діяльності; 2) стимулювання інноваційної діяльності; 3) висока оперативна гнучкість з точки зору управління проектами залежно від потреб ринку; 4) якісне та своєчасне виконання планів та графіків виконання робіт; 5) зменшення навантаження на керівників вищого рівня за рахунок делегування повноважень.

До недоліків такої організаційної структури слід віднести: 1) наявність подвійного підпорядкування працівників тимчасових проектних груп (керівнику проекту та керівнику відповідного функціонального підрозділу), тобто порушується принцип єдиновладдя, що часто призводить до конфліктних ситуацій; 2) зростає чисельність управлінського персоналу; 3) складність комунікаційного процесу; 4) необхідним є балансування між орієнтацією підприємства на розвиток та орієнтацією на забезпечення його стабільної діяльності.

Суміш різноманітних видів організаційних структур управління отримала назву конгломератної. Наприклад, на підприємстві в одній службі застосовується продуктова структура, у другій – лінійно-функціональна, у третій – матрична. Керівництво вищої ланки відповідає за стратегічне планування, вироблення політики, а також за координацію та контроль дій в межах всієї організації. Цю центральну групу оточує ряд підприємств, які, як правило, є незалежними економічними одиницями. Вони майже повністю автономні відносно оперативних рішень, але підпорядковуються основній компанії переважно в питаннях фінансів. Очікується, що вони досягнуть запланованих показників прибутковості та утримуватимуть витрати в межах, встановлених для всього конгломерату керівництвом вищої ланки. Порядок виконання цих обов'язків розглядає керівництво відповідної економічної одиниці. Керівництво конгломерату дає можливість керівництву кожного підприємства, що входить до його складу, обирати структуру управління, яка йому найбільше підходить.



Така структура управління надзвичайно популярна серед підприємців в наукомістких галузях, де потрібно швидко переходити на нові види продукції та швидко припиняти виробництво застарілої продукції.

Переваги конгломератної структури: забезпечення гнучкості та економії.

Недоліки: складність горизонтальних і вертикальних зв’язків; можливе дублювання функцій.

Розмаїття типів організаційних структур управління дає змогу організації обрати для себе найоптимальніший варіант. На сучасному етапі простежується тенденція до поширення адаптивних організаційних структур управління, що пов'язано з нестабільністю внутрішнього та зовнішнього середовища функціонування організації. Малі форми підприємництва тяжіють до застосування простих структур управління: лінійних, лінійно-функціональних та ін.

ТЕМА 8


5827742688621713.html
5827782706465012.html
    PR.RU™